Сучасна українська література для дітей — політематична та різножанрова, однак є низка проблем, які недостатньо прописані. Такий стан речей пов'язаний, по-перше, із традицією означати в літературі, адресованій дітям, темі смерті, насілля, передчасного дорослішання та отримання невластивого дитячого досвіду, психологічних проблем соціалізації тощо. По-друге, небажанням письменників поринати у складний і спогадливий реальний світ дитини чи підлітка, тоді як значно простіше писати про вигаданих героїв у віртуальному чи фантастичному вимірі.
Сьогодні неодноразово наголошуємо, що книжка, щоб бути цікавою дитині, має давати відповіді на запитання, які її хвилюють; виражаючи емоції та переживання, асоціації із життєвим досвідом, розширюючи при цьому світобачення читача; пропонувати моделі гуманної поведінки, актуальні в сучасному суспільстві чи навпаки — засуджувати та викривати певні поведінкові практики індивідуального чи колективного характеру. Вивчення художньої літератури (як й інформаційного простору та освітнього середовища) з виявленням та критичним засудженням пропаганди насилля, а також аналізом шляхів запобігання агресії та жорстокості серед дітей і підлітків, їх психологічної підтримки — на часі. Зрозуміло, що подібне дослідження вимагає перетину кількох наукових областей: літературознавчої, соціологічної, психологічної, педагогічної, філософської тощо.
Досі не було спеціальних наукових студій, предметом яких став б художній вимір проблеми насилля в сучасній українській літературі для дітей. Об'єктом подібних інтересів ставили, як правило, твори класиків української та світової літератури, про що свідчать наукові праці С.Павличко («Насильство як метафора (Дискурс насильства в українській літературі)»), П. Ходанича (Філософія смерті в її європейській художній літературі»), Н.Грицевич («Дискурс насильства у творах Романа Андріяшика “Люди зі страху”») чи аналіз літератури у світовій феміністичній критиці (В. Агеєва, Т.Гундорова, Н. Таран, О. Забужко та ін.).
Метою статті є спроба проаналізувати літературні виміри насилля у сучасній книзі, адресованим дітям та підліткам. При цьому керуємося тим, що будь-яка проблема, утворена в літературі для дітей, вимагає двох курсів інтерпретації: з авторської та читацької позиції. Автор — дорослий письменник, тоді як читач – дитина із обмеженим життєвим досвідом.
Відмінності в художній інтерпретації тієї чи іншої теми залежать і від домінування реального чи фантастичного початку. Якщо йдеться про твори, в яких зображено реальний світ, можемо говорити й про адекватне ставлення до проявів насилля як з боку автора, так і з боку читача. Дещо інше тлумачення агресивної поведінки знаходиться у творах фантастичного плану. Формула, за яку насилля (насильницька смерть) над представником зла «вважається історичною немінучістю і повністю, позаяк вона заподіюється в ім’я майбутнього добра», пропонує казка. Як приклад літературного осмислення насильницької смерті дослідник П.М.Ходанич наводить українські народні казки про Івасика-Телесика, Кирила Кожум'яка, Івана-Побивана[4].
Н. Кантре писав: «Насилля над дітьми й підлітками включає будь-яку форму поганого ставлення до них, яке допускають батьки, опікуни або вихователі». Більшу чи меншу увагу приділяють осмисленню проблеми насилля над дітьми, виділені у своїх творах сучасні письменники Марина Павленко (тетралогія про Русалоньку із 7-В), Сергій Гридін («Не такий»), Галина Малик («Злочинці із паралельного світу»), Володимир Рутківський («Потерчата»), Валентин Бердт («Мій друг Юрко Циркуль»), Олекса Росич («Джовані Трапатоні»). та інші. Окремої уваги варті оповідання на тему «соціального сирітства» із збірки «Мама по скайпу»: «Славка» Галини Малик, «Наша велика вигадана родина» Оксани Лущевської, «Ягоди» Маріанни Кіяновської, «Гроші не пахнути» Сергія Гридіна, «Час дітей» Тані Малярчук, «Невидимка» Наталі Гузєєвої, «Килим». з оленями» Оксани Луцишиної, «Будьте моєю мамою» Валентина Бердта. Літературознавчий аналіз названих текстів дав можливість узагальнити та окреслити особливості й певні тенденції літературного осмислення письменниками проблеми насилля в сучасній літературі для дітей та підлітків.
По-перше, насилля в літературі для дітей та юнацтва виражається через показ антигуманності, агресії, жорстокості як серед дітей-ровесників, так і щодо них з боку дорослих .
Показовим у цьому плані є образ Макса Гая із роману Олексія Росича «Джовані Трапатоні». Він як батько не цікавиться життям доньок Рити та Лади, не поважає дружини. Гонитва за багатством і «продаж власної душі» (екстраполяція мотиву із твором Джеймса Крюса «Тім Талер, або проданий сміх») перетворила Макса у черство й бездушного йогоїста. І тільки у фіналі твору, коли Макс стає вороном, а Лада підбирає його на смітнику, сльози птаха свідчать про каяття. на те, що такий образ стресу співчуття у читачів, діти навряд чи виправдовують вчинки Макса, зокрема жорстоке поводження з членами сім'ї, стосунки з дітьми. Осмислення цієї та інших ситуацій насилля, запропонованих у романі, спонукає юних читачів до роздумів, а відтак впливає на формування правильних уявлень про життєві цінності, стосунки у родині та суспільстві.
Жорстокість серед ровесників описує у повісті «Не такий» Сергій Гридін. Так, в одному із епізодів агресивної поведінки Канаві, одного із персонажів твору, по відношенню до головного героя Дениса, підкреслена й вербальною агресією — словесною формою і приниженням: «Ти шо ето, дятел, свої манатки тут розбрасиваєш?», «Ти на каво, свиня в'єтнамська, батон крошищ?», «Ти, казьол». толстий, знаєш, хто я такий?» [1, 100]. Комунікативне призначення таких звернень є дискредитація адреси особистості, установка на створення для нього психологічного, морального, душевного, комунікативного дискомфорту. Письменник влучно відтворює епізоди реального життя сучасних підлітків, де вербальна агресія є дуже поширеним явищем. Читачам це не просто знайома ситуація, а моментами й близькі. Зважаючи на те, що з гендерної точки зору повість можна кваліфікувати як типи «хлопчачий твір» (героєм є хлопець, автор —чоловік, життєвий досвід, описаний у книзі — маскулінний), читачі-хлопці можуть по-різному реагувати на такий текст: підтримувати чи засуджувати агресивну поведінку героїв. Треба зважити на те, що як і сучасні інформаційні джерела (ЗМІ, Інтернет), так і література може прямо або переважно впливати на агресивність. Як зауважує Д. В. Жмуров, відбувається це в таких формах: «адаптація до насильства, виправдання насильства, героїзація насильства, санкція насильства, пропаганда цінностей насильства, присвоєння агресивної лінії поведінки, провокація насильства [2].
По-друге, йдеться про соціальні аспекти, які призводять до « нещасливого », безпритульного чи втраченого дитинства, коли дитина залишила права на сім'ю, турботу дорослих та повноцінне буття (утримання освіти, відпочинок, дозвілля, медичну допомогу, належне харчування тощо). У «Сімейному кодексі» виникає: «Забороняються фізичні покарання дітей батьками та інші види покарань, які принижують людську гідність. Дитина має право на належне батьківське виховання»
Поняття «нещасливе», «втрачене дитинство» вживаємо в контексті розмови про події та обставини (сирітство, побутові негаразди, війна, суспільні катаклізми, проблеми соціального плану, психологічні страхи тощо), які мають місце в житті дитини і викликають її передчасно подорослішати, перейматися недитячими проблемами чи жити дорослим життям. Література, яка пропонує образ дитини в сучасних її реаліях, показує приклади втрати дитинства через сирітство та соціальну незахищеність («Злочинці з паралельного світу» Галини Малик, «Миколчини історії» Марини Павленко); вплив поганої компанії, вживання алкоголю, аморальну поведінку, показ батьківського виховання та родинних традицій (книга сучасної української прози «Мама по скайпу»); заради майбутніх успіхів та слави у спорті, шоубізнесі, кіно, літературі (цикл оповідань Степана Процюка про Ніку Турбіну «Недитяче дитинство») etc.
Нещасливе дитинство — це й соціальне сирітство, внаслідок трудової міграції і комунікативної прирви між батьками та дітьми. Цю тему артикулюють автори оповідань збірки «Мама по скайпу». Виразними носіями авторського бачення проблеми виступають в образі дітей: дівчинка Славка, мама яку заробила сурогатним материнством, а зрештою не витримала людського осуду і покінчила життя самогубством («Славка»); Миколка, мати якого втратила роботу і змушена поїхати на заробітки («Гроші не пахнути»); Вадя, який чекає маминого дзвінка і не любить Італії («Ягоди»); Зоряна, яка спілкується з мамою по скайпу і не може сказати правди, що батько вже знайшов іншу жінку і у них — нова родина («Килим з оленями»); дівчинка із сиротинця, які так хочуть мати родину («Наша велика вигадана родина»); маленький хлопчик Максимко, який залишився з татом і в шкірній жінці шукає маму («Будьте моєю мамою»).
Повнота та вичерпність художньої реалізації теми оформлення дитини прав на сім’ю, батьківське піклування в оповіданнях збірки «Мама по скайпу» забезпечують жанрову форму, трагічно-драматичний пафос, особливий хронотоп, реалістичний вимір сюжетних перепитій та впізнаваність цих реалій сучасними дітьми-читачами. На жаль, такий досвід соціального сирітства переживає значну частину дітей і підлітків не одного покоління в нашому суспільстві. Не дивно, що юні читачі, співставляючи власний досвід та досвід головних героїв, ототожнюють себе з ними. такі оповідання у процесі комунікації забезпечують дітям естетичне переживання як частини соціального пізнання та соціальної дійсності.
Аналіз автобіографічного твору В.Рутківського «Потерчата» засвідчує, що літературне осмислення проблеми «втраченого дитинства» також може бути тісно пов'язане з проблемою «діти і війни». Її зміст закладений у символічній назві твору, сюжетному розвитку подій, проблематичному колі, образі головного героя. Про насілля щодо Володьки з боку фашиста, сусідніх хлопчаків свідчать такі ознаки, як замкнутість, втрата мови, страх, погані сни, тривожність, занижена самооцінка тощо. У цьому творі показані моделі поведінки дорослих людей, які можна розглядати як різновиди психологічного насилля над дитиною. безперечно того, що й про прояв фізичного та економічного насилля.
По-третє , як засвідчують вищенаведені приклади, письменники частіше входять до показу психологічного, а не фізичного насилля . Великої уваги автори надають психологізм та опис динамічного (за В.Фащенком) портрета дитини, тобто її внутрішнього світу, емоцій, переживань, в тому числі й спричинених агресією, жорстокістю чи іншими насильницькими діями по відношенню до них. Ілюстрацією може бути образ Хроні — головного героя повісті Галини Малик «Злочинці з паралельного світу». Авторка порушує проблему дитячої безпритульності, самотності, боротьби за виживання. Історія Хроні розгортається на різних подіях, які відбуваються з ним. Вражає епізод, в якому письменниця змальовує тип жорстокого підлітка. Ще одним курсом висвітлення проблеми насилля є сюжетна лінія безпритульних собак Рекса і Доллі.
По-четверте, проблема насілля частіше є не центральною, а маргінальною у творі. Автори торкаються її ніби побіжно, фіксуючи як одну із практичної сучасної реальності . Саме так на прикладі Сашка, Марина Павленко у книгах тетралогії про Русалоньку із 7-В висвітлює проблему неповноцінної сім'ї та використання дитячої праці. Валентин Берд у повісті про справжню дитячу дружбу, родинні стосунки та жорстоку реальність «Мій друг Юрко Циркуль» теж побіжно торкається типових сімейно-побутових проблем, які призводять до порушення прав і свобод дитини.
По-п' яте , суб'єктами насилля (агресії, жорстокості) в літературі для дітей часто виступають негативні персонажі . Особливо це застосування тих творів, у яких домінує вигаданий, а не реальний вимір художнього світу.
Паралельно з аналізом авторських поглядів на насілля ми частково оглянули специфіку читацької реакції на проблеми художнього розгортання. У сучасній літературі для дітей та юнацтва зауважуємо декілька основних тенденцій літературного осмислення проблеми насілля. Так, насилля у всіх виражається через показ антигуманності, агресії, жорстокості як серед дітей-ровесників, так і щодо них з боку дорослих; виступає маргінальною, а не центральною проблемою у творі. В проаналізованих творах йдеться про соціальні аспекти, які призводять до «нещасливого», безпритульного чи втраченого дитинства, коли дитина має права на сім’ю, турботу дорослих та повноцінне буття. Домінує показ психологічного, а не фізичного насилля. Кожна з виведених тенденцій потребує підтвердження у вигляді глибокого текстового аналізу на тематико-проблемному, образному і мовному рівнях, що, власне, і стане предметом моїх подальших наукових студій.
Література
- Грідін С. не такий. Повість для підлітків, які шукають себе / Сергій Гриін. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2013. – 176 с.
- Жмуров Д. В. Насилие (агрессия) и література /Д. В. Жмуров. – 2-е изд. – Іркутськ: «АСП-Принт», 2005 р. – 240 с.
- Мама по скайпу. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2013. – 192 с.
- Ходанич П. М. Філософія смерті в ній європейській художній літературі [Електронний ресурс] / П. М. Ходанич. – Режим доступу до статті: http://www.zakinppo.org.ua/fotogalereja/11-ii-oblasnij-etap-vi-go-vseukrayinskogo-festivalju-konkursu-molod-obirae-zdorovja/detail/157-molodobyraezdorovja0513010?tmpl=component
Тетяна Качак,
кандидат філологічних наук,
доцент Прикарпатського нац
університету імені Василя Стефаника .
Джерело:
Качак Т. Б. Інтерпретація проблеми насилля в сучасній літературі для дітей: авторська позиція та читацька рецепція // Дитинство без насилля: суспільство, школа і сім'я на захист прав дітей : збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції / за заг. ред. проф. О. Кікінежді. – Тернопіль : Вид-во «Стереоарт», 2014. – 802 с. – С. 183–185 .
