У творі З. Мензатюк в одному світі живуть рослини, птахи, люди, і всі вони наділені здатністю розуміти, мислити, говорити, співчувати. Персоніфікація тут функціонує як виразний засіб виховання поваги до природи. Водночас, як вимагає жанр казки, у творі є чіткий поділ на позитивних (гриб-боровик, дівчинка-Аничка, беркут, вітер, баба, що пряде) і негативних (блуд, поганки, павутиння, дід із торбою) героїв.
Вирушивши у героїчну подорож заради порятунку іншого, як це властиво народній казці, арніка тричі звертається по допомогу до сил природи (вітер, лісовий шум) і тварин (беркут). Така ж характерна фольклорно-міфологічному мисленню трикратність пр
остежується в тому, що арніка зустрічає на шляху трьох негативно маркованих персонажів, які можуть стати на шляху її місії. Першим постає блуд, міфічний персонаж, що здавна ототожнюється з лісовими небезпеками. В такий спосіб авторка застерігає юних читачів, нагадує про необхідність дотримання правил техніки безпеки під час лісових подорожей, завжди триматися стежки. Після того, як арніка вирвалася із чарів блуду, вона потрапляє до поганок. Згадуючи про ці отруйні гриби, З. Мензатюк наголошує, як важливо стерегтися їх у лісі, бо «зеленаві поганки позбирались на відьомську раду». Їхнє завдання — перепинити перехожого, отруїти, приспати обережність: «забудеш мандри, задрімаєш — повік не прокинешся». Третім знаковим негативним персонажем на шляху арніки до мети є «дід з торбою, той, що малих дітей забирає».
Як і має бути в казках, на противагу негативним персонажам, завжди є позитивні. Від блуду та поганок арніка рятується завдяки власній здогадливості та Боровикові. А від діда, що «схопив арніку, в торбу вкинув, тугим вузлом зав’язує, ще й примовляє: «А не ходи одна лісами! А не лазь дикими скелями!», допомагає врятувати Аничка. «Пустіть, діду, арніку. Я за те в вашу торбу струцень покладу». Отже, добром можна вплинути і на недоброго, зарадити біді сердечністю, а не силою, вчить малих читачів письменниця.
Здолавши всі перешкоди, арніка досягає мети своєї мандрівки — набирає води з живого джерела, стає чарівною та допомагає одужати мамі дівчинки. Водночас і сама арніка з непомітної рослини стала квіткою з яскравим цвітом: її перетворення постало як наслідок доброго вчинку, самопожертви.
У творі органічно поєднано казкове начало з міфологічним і реальним. Серед тих, хто зустрічається арніці, — образи і української, і давньогрецької міфології (блуд; білі нитки грибниці Боровика нагадують нитку Аріадни; образ баби, яка пряде, асоціюється з образом Пряхи, що пряде нитку Долі тощо). Є у творі й зразок авторської міфології: пояснення грози (баба пряде дріт).
Якоюсь мірою казку «Арніка» можна розглядати поруч із легендами про квіти. Та на відміну від флоронімічних легенд, у яких пояснюється, як з’явилися рослини, у творі З. Мензанюк пояснюється лише елемент — чому арніка має жовті квіти.
З. Мензатюк вибудовує свій чарівний світ через реальні топоси полонини Цапул, гори Говерли, презентуючи і красу карпатських пейзажів, і складнощі шляху, звичного для гуцулів. Описує авторка також рослинне різноманіття українських Карпат. За допомогою природних підказок («попід буками суниці достигли, у лісі білі гриби кинулися, а в гнізді горлиці вилупилися пташенята» читач може чітко зрозуміти і пору року, і часові межі, протягом яких відбуваються події казки.
Є в тексті також елементи етнографії: обрядової драми весілля (Аничка з дружками ходила просити на весілля, згадується струцень (весільний калач); примовка, якою діти викликають гриби: «Грибе, грибе, покажися: чи ти в горі, чи в долині, чи на буковині?».
Казкова історія лікарської рослини арніки гірської, яка росте в Карпатах і здавна використовується в народній медицині, покликана донести до маленького читача думку, що природу треба поважати, бо вона рятує людину. Водночас персоніфікований характер образів світу природи відкриває дитині його живе єство, засвідчує тісну екологічну взаємодію (у природі всі види взаємодіють між собою та з навколишнім середовищем). А понад це дитина дізнається про час гніздування птахів, про специфіку росту грибів, про пору цвітіння, особливості плодів і розмноження рослин, відчуває гармонію, що панує в природі.
Мова твору підкреслює колорит гуцульського світу. А ілюстрації художника Євгена Попова розгортають перед читачем об’ємний світ карпатської природи й буття. Розглядаючи їх, дитина повністю занурюється в гуцульський побут. Художник зосереджується і на притаманних ознаках рослин, птахів та людей, надаючи їм позитивних чи негативних акцентів відповідно до тексту. Така глибока взаємодія авторського тексту й оригінального художнього оформлення сприяє формуванню екологічної свідомості дитини.
Міфологічне начало, реальні топоси, композиційний засіб обрамлення, мовний колорит літературної казки З. Мензатюк «Арніка» органічно презентують юним читачам єдність світу людини та природи та возвеличують ідею світової гармонії як загальнолюдської цінності.
