«Час війни» (2014 – 2024 рр.) у рефлексії українських дитячих письменників
Андрій КОКОТЮХА
Що саме Ви могли б окреслити для себе як «досвід війни»? Чи змінив він (а якщо змінив – то як саме) Вашу письменницьку індивідуальність?
«Життя без планів наперед, на довше, ніж тиждень, а то і взагалі доба.
Змін нема, окрім відчуття потреби розглядати всі наступні рукописи та сюжети в контексті війни.
До речі, я почав це робити не від лютого 2022 року, а від березня 2014-того».
Чи писали Ви для дітей про війну загалом і російсько-українську війну зокрема? Чому ця проблематика у літературі для дітей і юнацтва для вас важлива/не прийнятна?
«У повістях «Гімназист і Чорна рука», «Гімназист і Вогняний змій» та «Гімназист і Біла ворона» події розгортаються восени 2015 року. Там серед дійових осіб – ветеран АТО, розвідниця та російські агенти. Важливо, що «Гімназист і Чорна рука», де, за сюжетом, восьмикласники рятують від неправдивого звинувачення в убивстві українського воїна та діють російські агенти впливу, є в шкільній програмі. Щоправда, для позакласного читання.
«Потаємні двері» – теж про російсько-українську війну, але в ширшому розумінні: школяр потрапляє з 2015 в 1944 рік, на Волинь, де розуміє, хто такі воїни УПА, за що вони воюють і з ким вони воюють. А отже Росія – одвічний ворог.
Мені важливо уникати пафосу, моралізаторства чи менторства. І не прийнятно, коли треба пояснювати, про що саме ці книжки та переконувати: патріотизм – не гасла, а передусім пригодницька історія про перемоги, від якої неможливо відірватися!
Я займаюся масовою культурою і є прихильником її вестернізації».
Які книжки про війну для дітей і юнацтва справили на Вас особисто найсильніше враження?
«В Україні я таких не бачив або не читав.
Перекладної літератури теж не бачив або вона проходила повз мене».
Які державні програми та громадські ініціативи з промоції читання в «час війни» Ви знаєте? До яких долучалися? Що саме вважаєте найбільше доцільним і дієвим для промоції читання серед дітей України на сьогодні?
«Найдієвіший спосіб промоції читання серед дітей – якісна екранізація. З показами на максимальній кількості екранів.
Друге місце – щоб кумири дітей закликали їх читати. Не конкретну книжку – взагалі.
Третє місце – радикальні зміни в шкільній програмі. Немає творів, рекомендованих та обов`язкових для читання. Є обов`язкове читання. І вибір кожної дитини. Дитина сама обирає собі книжку та сама робить її аналіз. Навіть якщо книжка не подобається вчителю – вчитель повинен зважати на вибір учня.
Звісно, виняток – усе російське. Цього бути не повинно».
