Працювала в Науково-дослідному інституті архівної справи та документознавства, Науково-дослідній лабораторії експериментальної педагогіки та педагогічних інновацій Інституту післядипломної освіти Педагогічного інституту імені Б. Грінченка, на кафедрі документознавства Київського національного університету культури та мистецтв. Із 2008 року й донині — старший науковий співробітник Інституту біографічних досліджень Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, провідний бібліограф Національної бібліотеки України для дітей.[2] Наталія Марченко: член секції науково-дослідної, науково-методичної та науково-бібліографічної діяльності Вченої ради Національної бібліотеки України для дітей[2], член Ради Центру дослідження літератури для дітей і юнацтва[3] член редколегії збірників наукових праць: «Українська біографістика»[4], «Література. Діти. Час», експерт низки всеукраїнських профільних рейтингів, конкурсів і сайтів, присвячених книзі для дітей, автор-модератор профільного електронного ресурсу «КЛЮЧ» (Краща Література Юним Читачам) Національної бібліотеки України для дітей[5].
Доля, а ще більше – творчий доробок Григорія Сковороди складно переповісти для молодших школярів так, щоб розповідь їх зацікавила й водночас не перетворилася на профанацію глибоких ідей та унікального життєвого чину українського мислителя. Якщо зауважити, що читачі цього віку фактично не знайомі з реаліями життя часу Сковороди та не мають досвіду, співставного з його, завдання, що постало перед М. Сердюк і К. Гордієнко, видається надскладним! Та авторки впоралися.
Створена ними оповідь – крок за кроком (розворот за розворотом) – розгортає життєпис непересічної людини: народження в козацькій родині, ранній інтерес до світу та музики, любов до книжки та навчання у Києво-Могилянській академії, знання багатьох мов, формування життєвих переконань, життя при дворі імператриці та вибір на користь дальшої освіти, подорожі світом і Україною, вчителювання, власні ідеї та незвичайна смерть.
У книжці згадують лише кілька дат і цитат зі Сковороди, його твори означені лише на корінцях книжок на ілюстрації, а конкретні люди з його оточення згадуються зрідка. Виразними мазками авторки окреслюють зрозумілий дитині 6+ портрет людини, чиє життя варте того, аби нею зацікавитися та запам’ятати ім’я, а згодом повернутися й таки з’ясувати, а що саме «той Сковорода» співав у своїх піснях, що писав, із ким розмовляв у подорожах?..
М. Сердюк вдало підказує малому читачеві, коли саме її герой «дорослішає», змінюється («Це був уже не Гриць, а Григорій Савич…», маркувальні звернення «Гриць» / «Григорій»), наводить цікаві для молодшого школяра факти (які мови знав, у яких країнах бував, на яких інструментах грав тощо), а складні філософські висновки ілюструє життям самого ж філософа (обрав «сродну працю», а не запрошення імператриці та ін.). Мотиви вчинків Сковороди та його провідні ідеї («…людина має самостійно визначати своє життя і жити так, як до вподоби саме їй, але в гармонії з іншими»; «…жодна душа не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі й робить те, що їй не до вподоби» тощо) висловлені досить ясно та стають «очевидними» завдяки ілюстраціям (скажімо, люди-садівиники з різними інструментами та в різному стані душі чи варіанти одягу й людина перед дзеркалом – на розворотах про «сродну працю»).
Малюнки К. Гордієнко насичених, але не дражливих кольорів природної гами. Попри символічність, вони багаті на милі реалістичні деталі (як ось, пташечки, квіточки, овечки та ін.) і таять у собі якусь пасторальну тиху усмішку.
Сердюк Марія. Хто такий Григорій Сковорода. Оповідь у малюнках / Марія Сердюк ; намалювала Катерина Гордієнко. – Київ : АССА, 2024. – 36 ст.: іл.
Тріумфальне повернення Миколи Леонтовича до кола «всіма впізнаваних» українців значною мірою завдячує науковій та популяризаторській праці Тіни Пересунько. Впродовж останніх років писати про «Щедрика», капелу Кошиця та М. Леонтовича стало певною мірою навіть обов’язково, оскільки трагічна доля митця на дисонансі з всесвітнім успіхом його твору, як і засновки «народної дипломатії» (що нині так допомагає Україні в борні), пов’язані з поширенням «Щедрика» в світі, актуалізують в уяві сучасних українців наші нинішні драми, очікування та перемоги.
Серед іншого з’явилися також книжки-життєписи та книжки зі значною документальною основою для молодших школярів. Усі вони, зокрема й книжка-картинка М. Сердюк, відчутно більше політизовані, ніж зазвичай були українські біографічні видання доби незалежності. Різдвяний «Щедрик», котрий підкорив світ попри насильницьку смерть свого автора від рук наших ворогів, символічно відлунює вічним «смерть поправ», надією на остаточне утвердження вищої справедливості. Цей глибинний символізм мимоволі витворює складні, політизовані контексти. Особливо, коли зауважити, що кривава війна Росії проти України триває вже понад десятиліття, а всі маленькі читачі нині – діти цієї війни…
Попри все вище сказане, книжка – чи не найяскравіша у серії та вирізняється навіть своєю виразно контрастною (холодні/теплі кольори) гамою. М. Сердюк розгортає перед нашим сучасником досить незвичайну нині, а колись поширену в Україні долю хлопчика зі священицького роду. Пасторальні світлі картини дитинства та дорослішання хлопчика, котрий росте у дружній, музично обдарованій родині, продовжує традиційний для неї шлях священицького служіння, змінюють так само яскраві оповіді про вибір власного, відмінного від рідних, шляху – освітянського.
Світло і музика наповнюють життя героя і оповідь. Дуже зворушили сторінки, де збирання фольклору Леонтовичем постало у вигляді буквального «скарбу» – скрині із «самоцвітами» народної музики. Цей візуальний образ («скриня з давніми раритетами/традиціями») уже розтиражований, але тут дуже до місця, бо увиразнює вартісність і саму суть діяльності фольклориста.
Тьма (в буквальному сенсі – як колір) виникає разом із першими згадками про переслідування композитора. Вона просочується в книжку спалахами кострищ, які замінюють собою сонячні кольори, й породжують тіні, що все густішають… Зрештою тьма набирає обрисів цілком конкретних людей і їхніх жорстоких непоправних вчинків. Ілюстрації Д. Пістрюги розповідають свою історію так само виразно, як текст М. Сердюк – свою.
У книжці присутні розгорнуті пояснення тогочасної політичної ситуації в Україні, чітко названі як ворожі Російська імперія та Радянський Союз тощо. Доля М. Леонтовича інтерпретується як типова для кожного українця-інтелігента, котрий обрав служіння Українській Справі.
