«Є чимало творів, які я прочитав і в цілому сприймаю, але яким усе-таки чогось бракує до досконалості. Мабуть, у мене завищені вимоги. Хочеться якоїсь абсолютної довершеності – в оригінальному задумі, вмілому розгортанні цікавого сюжету, несподіваних типажах і яскравих героях, запашній мові. Таких творів украй мало, хоча є багато книжок, як доходять близько до цієї планки. Тому найбільше чого бракує сучасній нашій літературі – це продовження роботи над рукописами. Я із задоволенням роблю нові редакції своїх творів і щиро раджу це іншим авторам. Тільки кропітка робота над текстом, постійне підвищення власної майстерності, зможе принести успіх.
На жаль, більшість творів сучасної української літератури я не прочитав. Тому не можу й судити про неї загалом. Це мали б робити критики та літературознавці, або письменники, що вузько спеціалізуються у цій ніші. Але те, що я прочитав, а це все-таки десятки книжок, загалом поступається перекладним виданням, яких тепер чимало з’являється українською мовою. Умовно кажучи, якщо перекладні – це переважно «п’ятірки», то наші – часто «трієчки», у кращому разі – тверді «четвірки».
Тут треба враховувати, що це погляд 50-річної людини, яка дивиться на світ трохи інакше, ніж сучасні діти. Але я завжди намагався писати книжки так, аби вони були цікаві не тільки підліткам, але й дорослому читачеві. Бо тільки такі дитячі твори мають тривалий успіх, про що свідчить і світова класика.
Хай не сердяться ті автори, кого я не назвав, а серед них є люди, яких я щиро шаную як літераторів. Бо цілком можливо, що їхні кращі книжки я ще просто не прочитав або прочитав поверхово. А твори, які я виділив, це та якість, під якою я сам би із задоволенням підписався».
