Коли відпочивають янголи

«Усе могло би скластися інакше, якби в мене був тато. Мама тоді могла б із ним порадитися. Порадилася б — і не віддала мене вчитися до Тетяни Володимирівни. Тетяна Володимирівна не сказала б: «Встати! Руки за голову!» Дідуся б це не нажахало, і він не наполіг би на тому, щоб перевести мене в іншу школу. І я не потрапила б у клас до Марсем. Це Марсем розповіла нам про янголів — про те, що вони повинні відпочивати. Відтоді минуло багато років. Але коли зі мною щось трапляється — погане чи добре, — я про це згадую…» Та перш ніж Марсем розповіла про янголів, у житті Аліни було чимало подій: В. Г. почав приходити в гості, принци здійснили подвиг, у клас прийшов новий учень, а з шафок позникали магніти…

Історію розповідає дівчинка Аліна і подекуди оповідь переривають щоденникові записи її першої вчительки Марсем. Так читач бачить «обидві сторони медалі»: всі ситуації і проблеми очима дитини і з точки зору дорослої. Мама і дідусь збирають Аліну до школи, турбуються про першу вчительку і процес виховання дитини. Дідусь переконаний: перший учитель повинен навчити не тільки всього того, що він знає сам, а розкрити душу дитини, навчити любити вчитися, навчити дружити, засмучуватися, сваритися, миритися, сваритися, вибачатися. Марсем була саме такою – бачила щось хороше в кожній дитині і розвивала цю здібність. Не ідеальний педагог, але про таку вчительку всі і мріють. Марсем багато аналізує і роздумує в своєму щоденнику. Її записи читати теж цікаво. Добра історія, що надихає.