Стаття

Іван Франко і сучасність (сучасні підходи та ресурси у вивченні та популяризації творчої та наукової спадщини Івана Франка)

Наталія Дев'ятко · · додано 2026

⚠️ УВАГА: Цей матеріал є великим навчальним посібником. За рішенням редакції, його повна версія очікує на узгодження з автором або заміну на PDF-файл. Нижче наведено початок тексту.

[🖼️ ТУТ БУЛО ЗОБРАЖЕННЯ - ПОТРЕБУЄ ОПРАЦЮВАННЯ]

У 2016-му році виповнюється 160-річчя від дня народження та 100-річчя від дня смерті видатного культурного діяча і науковця Івана Франка. Пропоную подивитися на життя і творчість нашого земляка у контексті актуалізації у сучасному інформаційно-культурному просторі. Стрімкі зміни у сучасному світі вимагають нового прочитання важливих історичних постатей, що і відбувається нині в українському суспільстві. Інформатизація, комп’ютеризація та зміна свідомості, набуття нових соціальних навичок і вмінь сприяють трансформації освітніх процесів, оскільки вчитель має за рівнем своїх компетентностей відповідати вимогам сучасного світу.

У вигляді кількох інформаційних блоків пропоную сучасний підхід до вивчення та популяризації творчої та наукової спадщини Івана Франка. Оскільки значення автора для розвитку української літератури і становлення суспільства найкраще може бути проілюстроване сучасною актуалізацією творів та ідей у нових інтерпретаціях, зокрема, у масовій культурі та молодіжних субкультурах.

Насамперед треба наголосити на багатогранності життя Івана Франка, який водночас є поетом, прозаїком, драматургом, публіцистом, критиком й істориком літератури, перекладачем, видавцем і науковцем. Усебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури.

Сюжети для творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел людської культури – зі Сходу, античної доби, Ренесансу. Був «золотим мостом» між українською і світовими літературами. У ньому органічно поєдналися національне і космополітичне, що для сьогодення є ще актуальнішим, ніж для попередніх століть.

Перу письменника належить понад 5 тисяч творів, які ввійшли до золотого фонду не лише української, а й світової літератури.

Окремо з виховною метою можливо наголосити на працездатності цієї видатної людини. Наприклад, лише за неповний рік до смерті Франко створив 232 поетичні переклади й переспіви, обсягом близько 7 тисяч поетичних рядків.

Зібрання творів автора становлять 20 томів (Київ, 1950-1956; Нью-Йорк: Книгоспілка, 1956-1962), 30 томів (Xарків, 1924-1929), 50 томів (Київ: Наук. думка, 1976-1986).

За стилем Франко належить до перших реалістів української літератури, він є одним з найвизначніших поетів пошевченківської доби. У його поетичній творчості знаходимо сміливу суспільну і революційну лірику, національні твори, проникливу інтимну лірику, філософські поезії, серед яких рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов'язок і зміст людського життя.

Проза Франка охоплює понад 100 оповідань, 10 повістей і романів. Прозова творчість автора починається з так званого «бориславського циклу» (від 1877 року), в якому Франко подав жахливий образ і глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині. Зубожіння, пролетаризація галицького села лягли в основу збірок «В поті чола» (1890), «Галицькі образки» (1897) тощо. Вершинами прози Франка вважаються повість «Boa constrictor» (1878), соціальний роман «Борислав сміється» (1882).

На основі старих українських літописів Франко написав історичну повість «Захар Беркут» (1882). До історичних творів належать «Герой поневолі» (1904, про революцію 1848 року у Львові), «Великий шум» (1907, про скасування панщини).

Особливе місце у творчості Івана Франка посідає соціально-психологічна повість «Перехресні стежки» (1899-1900). У цьому творі Франко порушує проблеми взаємостосунків українського селянства та інтелігенції, різних суспільних груп, влади і підлеглих, проблеми служіння демократичної інтелігенції своєму знедоленому народові, проблеми судочинства, подружніх стосунків, безправ'я жінки в суспільстві.

Моральному розкладові «верхів» тогочасного суспільства в Галичині Франко присвятив романи «Для домашнього вогнища» (1892), «Основи суспільності» (1895). Повість «Лель і Полель» (1887) має дидактичний характер. Проза Франка відзначається жанровим багатством, реалістичним зображенням життя всіх прошарків суспільства.

У драматургії Франко виявив себе майстром соціально-психологічної та історичної драми й комедії. Перші спроб

... [Текст обірвано через великий обсяг. Потрібно вирішити долю матеріалу з автором] ...

Засновник порталу