Цей берег, де світить

сигнальний вогонь,

Я знаю, як лінії власних долонь.

На березі цьому багато вже літ

Маяк-чорноморець в дозорі стоїть.

Вертаючи з мандрів навколо землі,

Гудками вітають його кораблі.

Як вірного друга, шанують маяк

Рибалки, поети і кожен моряк.

Мартин маякові махає крилом,

Дельфін із води салютує хвостом.

Та іноді чайка сюди приліта

І жалібно скиглить, немов сирота.

Десь там у намулі, десь там біля скель

Лежить затонулий морський корабель.

Його не тривожать ні шторм, ні туман,

Там риби - матроси, а краб - капітан.

Бурчить капітан той:

«Ой жаль мені, жаль,

Добро пропадає, іржавіє сталь...

Штурвал корабельний, гвинти і вали

Морською травою давно заросли.

На щоглах погасли вогні-ліхтарі,

В намулі загрузли важкі якорі.

В каютах, де жарти дзвеніли і сміх,

Живуть черепахи і спрут-восьминіг.

А ще в тім ковчезі притулок знайшли

Бички, хвостоколи, дві риби-пили...»

Хвилюється море, хитає причал

І котить на берег стотонну печаль.

Вдивляється в море маяк з висоти,

А місяць-дозорець обходить пости.

І чути до ранку у тиші нічній,

Як важко зітхає за кимось прибій,

Як стогне маяк у туманній імлі

І никне із жалю трава до землі.