Небо синє та зоряне. А що в ньому біліє з краю в край?

- То полотно. І я таким буду, - сказав льон.

- То борошно, — заперечила пшениця. - Хто-хто, а я на борошні розуміюся.

- Мууу, то молоко. Он його стільки розтеклося, - мрійно мовила корова, жуючи свою жуйку.

- А може, то туман? Він зранку прощається зі мною й піднімається в небо. Напевно то він, - зітхнула долина.

- Ні, то сіль! Бо солі багато, - плеснуло море солоною хвилею.

- Таж-ж-ж то вишні цвітуть! Бож-же ж наш, скільки вишень! - загуділи хрущі. - Летімо до них скоріш!

І вони полетіли так далеко, що, будьте певні, не повернуться, поки не зацвітуть сади на другу весну.

- Тільки Марійка нічого не казала. Вона дивилася, як у небі ясніє Чумацький Шлях, і думала про те, куди ж веде він? Чи до зірочок, що загоряються, наче свічечки в церкві? Чи до прегарних білявих янголяток? Бо коли є дорога, то кудись вона веде, і, мабуть же, треба йти по ній.

Мензатюк З. Чумацький шлях / З. Мензатюк // Казочки-куцохвостики / Зірка Мензатюк. - Львів, 2006. - С. 18-19.