- Приходь до мене на день народження, - запросив Марійку Місяць.

- А коли він у тебе: влітку, взимку чи весною?

- Щомісяця, - сказав Місяць. - Бо кожного місяця я народжуюся новий. Тепер, бачиш, я повний.

- Та бачу! - засміялася Марійка, бо Місяць був круглий та білий, наче свіжий млинець.

- А новий я тонкий, як серпочок. Приходь!

Потім були хмарні дні.

Коли небо нарешті прояснилося, Марійка побачила місячний серпик.

- Це вже ти народився? - зраділа вона.

- Ні, тепер я старий, - зітхнув Місяць.

- Ой... - розгубилася Марійка. - Ти старий - як серпик і новий - як серпик. Як же тебе впізнавати?

- Коли схожий на літеру „С", то я старий. А молодий я повернуся в другий бік і буду, як дужка в літері „Р", бо тоді я росту. Так і впізнаєш.

Якось надвечір крапнув дрібненький дощик.

- Це молодий князь умивається, - сказали зірки.

І хмарка біленька прослалася в небі.

- Це князь утирається, мов рушником, - пояснили зірки.

Нарешті виплив Місяченько. Ясний, тоненький - такий, як дужка в літері "Р".

- Місяцю новий, князю молодий, світи на щастя, на здоров'я! - повіншувала його Марійка.

Та й почалося свято! Матіоли пригощали солодкими пахощами, цвіркуни сюрчали, нічні метелики танцювали, мов у балеті. І Марійка танцювала, аж утомилася, а тоді сказала:

- На добраніч, Місяцю! До наступного дня народження! Добре, що їх у тебе аж дванадцять у році.

Мензатюк З. День народження Місяця / Зірка Мензатюк // Казочки-куцохвостики / З. Мензатюк. - Львів, 2006. - С. 21-23.