Подія чотирнадцята.
Оце і всі небезпеки, які нам камінь пророчив? - дивується Горчик.
- Е-е, ні, - сумнівається обережний Третій Зайвий. - Думаю, що всі небезпеки ще попереду.
Тільки встиг він це проказати, як небо над ними почало хмарами вкриватися. За якусь мить все навколо потемніло. Знявся рвучкий вітер, підняв зі шляху стовпи пилюки - за часів же лицаря Горчика шляхи ще незаасфальтовані були..
Словом, така шуря-буря знялася, що навіть Тому-Що-В-Дуплі-Сидить стало страшно, хоч він з торби лише краєм ока визирав.
- Оце якраз і починається оте, про що на камені написано, - каже Третій Зайвий. - Треба або десь ховатися, або назад утікати.
Озирнувся лицар Горчик довкола - куди оком кинь - чисте поле. Де ти сховаєшся?!
А утікати лицарю не годиться.
- Подивимося, - каже Горчик, - що воно далі буде.
А Грець у торбі від радості аж підскакує - видно, знає, що на хороброго лицаря Горчика чекає.
Коли це Третій Зайвий Горчика за стремено схопив і каже переляканим голосом:
- Дивися, дивися, що це таке?!
Суне по полю чорний-пречорний стовп, наче смерч.
Навколо нього вітер виє, реве, а вершечок його у хмарах губиться.
Третій Зайвий до Горчикової ноги притулився, очі заплющив і так тремтіти почав, що вода з банки, у якій Русалонька сидить, почала вихлюпуватися.
А чорний стовп усе ближче, ближче...
Горчик шаблю витяг і чекає.
Нарешті ближче підлетіло. Дивиться Горчик - не може второпати, що за потвора: крила на півнеба, залізною лускою вкрите, а голів на ньому - цілий пучок. Одне тільки, що голови на овечі схожі.
- Та це ж Змій! - каже Третій Зайвий.
- А чому у нього стільки голів? - дивується Горчик.
- Бо це багатоголовий Змій! - вже пошепки пояснює Третій Зайвий, бо Змій дедалі ближче до них підбирається.
- Може, це той самий, про якого князь оголошував? - потерпає Третій Зайвий. -Треба спробувати його голови порахувати, - і починає пальці загинати: - Одна, дві, три...
Поки Третій Зайвий голови намагався порахувати, Змій ближче підліз, на чотирьох лапах перевалюючись. А тоді сів на хвіст, передні лапи на череві склав і почав прислухатися, про що то лицарі балакають.
- Дев'ять, десять, одинадцять... - тим часом пошепки рахує Третій Зайвий.
- Одинадцять, здається, одинадцять... більше не бачу, - на вухо Горчику каже Третій Зайвий.
- Не одинадцять, телепню, а дванадцять! - раптом як закричить з-під крила ще одна голова Дванадцятиголового Змія. - Вічно мене забувають ці лицарі порахувати!
- А чому ти весь час під крилом ховаєшся? - озвалася Одинадцята голова.
- Нічого я не ховаюся! У мене там просто засвербіло!
- Еге, - ущипливо зауважила Восьма голова, - у тебе завжди свербіти починає, щойно на обрії який лицар покажеться!
Раптом Третя голова голосно гикнула, і з її пащі вирвався язик полум'я. Голова прикрила рот лапою і винувато сказала:
- Ой, пардон! Знову ця триклята гикавка починається! Видно, знову ця ненажера Дев'ята якусь погань проковтнула!
- Хто?! Я?! - обурено витягла шию Дев'ята голова. - Та я вже місяць у роті макової росинки не мала!
- Еге, не мала! - закричала Четверта. - А хто вчора жував якусь стару шкарпетку? Я на свої очі бачила!
- Це ніяка не шкарпетка була, - ніяково похнюпилася Дев'ята.
- А що, що це було? - закричали всі голови разом.
- Це був старий злий мале-е-енький гномик... - винувато опустила очі Дев'ята. - Він і так вже скоро помер би своєю смертю...
- То й хай би собі помирав! - закричала Друга голова. - Скільки разів тебе попереджати, щоб ти не ковтала ніяких смердючих старих гномів! Вже набридло через тебе на шлунок страждати!
- Я знаю, що треба зробити, - філософськи завівши очі під лоба, сказала найбільша - Перша голова.
Видно, її думку голови поважали, бо всі шанобливо замовкли і почали уважно слухати.
Подія п'ятнадцята.
А Перша провадила далі:
- Треба прийняти ліки від отруйних старих злючих гномів, бо від них нас ще може почати глючити!
- Які ліки? - спитала Дев'ята з острахом.
- Мабуть, ліки доведеться ковтати їй, - прошепотів Третій Зайвий Горчику, який з цікавістю слухав незвичайні розмови.
- Звичайні ліки, - продовжила Перша голова. - Оті, що "мезим - шлунку добре з ним!" У вас їх немає, випадково? - повернулася вона до Горчика з Третім Зайвим.
- Нема, - з жалем розвів руками Третій Зайвий, який теж чув про ці чудодійні ліки.
Але тут наперед виступив Лицар Горчик. Він хитро примружився, відкашлявся і сказав:
- Можна пропозицію? Я дещо придумав!
- Ну кажи! - дозволила Перша голова.
- Треба заліпити їй рота скотчем, - показав лицар Горчик на Дев'яту голову. - Щоб вона не ковтала різну погань!
- А що таке скотч?
- А це така прикраса. Мені її з тридесятого королівства контрабандою привезли. Великий дефіцит!
І він витяг зі своєї торби блискучу золотаву стрічку, змотану в рулончик.
- Я не хочу!!! - заверещала Дев'ята голова.
Але решта голів схопили її й нахилили до Третього Зайвого.
Той швиденько відірвав зубами добрячий шматок від рулончика і - раз! - заліпив рота і ніздрі Дев'ятій.
Тоді решта голів відпустили її і почали обдивлятися. Сонце зблиснуло на золотій плівці, й сонячні зайчики застрибали навсібіч.
Першою не витримала Шоста голова. Вона, видно, була велика модниця, бо мала підведені чорним олівцем очі і сережки у вухах. У захваті вона верескнула:
- І я так хочу!
Р-раз - і другого рота заліплено.
І тоді закричали всі:
- І мені! І мені!
За мить всі дванадцять голів виблискували на сонці золотими усмішками.
- А тепер, - швидко прошепотів Горчик Третьому Зайвому, - швидше на коня і тримайся за мене, бо зараз таке буде!
Обережний і переляканий Третій Зайвий не барився. Скочив на Кобурку, вхопився за лицаря Горчика - і за ними тільки закуріло.
А дурнуваті голови хизувалися одна перед одною, повертаючись на всі боки і пускаючи сонячні зайчики у очі одна одній.
Подія шістнадцята.
Не встигли Горчик з приятелем далеко відбігти, аж раптом там, де Дванадцятиголовий Змій залишився, як бабахне! Як рвоне! Аж земля задрижала! А полем вітер пронісся, наче ураган, і такого смороду нагнав - бідна Кобурка форкати почала і головою трясти.
Горчик Кобурку зупинив. А Третій Зайвий озирнувся і питає:
- Що воно таке?
- А це Дванадцятиголовий Змій луснув! - сміється Горчик.
- Як це - луснув?
- Ну, я ж йому всі виходи скотчем заліпив! А у нього всередині ж вогонь? От його й розірвало!
- Ну, - каже Третій Зайвий, - віднині ти зватимешся Хитромудрий Переможець Дванадцятиголового Змія-Горинича! Я про це героїчну баладу складу!
- Та здалася мені твоя героїчна балада! - каже лицар Горчик. - Це ви, віршомази, на них схиблені. А мені аби слава попереду бігла!
Та й поїхав далі, посвистуючи.
А Грець у торбі від злості, що лицар з приятелем неушкодженими залишилися, сам себе за хвоста з усієї сили почав смикати.
Замалим не відірвав!
