НАЙКРАЩА ЗЕМЛЯ

Бідкався ослик

Мамі і тату:

- Як же то прикро -

Не вміти літати!

Мрію побачити

Я з височіні

Гори блакитні,

Переліски сині,

Луки барвисті,

І річку, і поле,

Рідну леваду

І все, що довкола.

Кажуть, на світі

Країн є багато.

Кажуть, життя в них –

Справжнісіньке свято.

Та як в чужинські

Краї помандруєш,

Зараз же рідне,

Своє поцінуєш.

Серцем тоді

Ти побачиш здаля,

Де в білім світі

Найкраща земля.

Я ж зрозуміти

Не можу ніяк:

Справді це так,

А чи зовсім не так?

Щоб таємницю

Тих слів розгадати,

Хай би там що –

Я навчуся літати.

І заповзявся,

І заходився!

Спершу у сойки

Він довго учився.

Потім синиця

Поради давала,

Й спритна сорока

Літати навчала.

Досвідом щедро

Ділились чижі,

Горлиці, вивільги,

Дятли, стрижі.

Навіть ворона,

Взявшись у боки,

Гордо й поважно

Давала уроки.

Дивлячись в небо

З ранку до ночі,

Ослик томив собі

Голову й очі.

Вже і на луках

Учився літати,

В полі, на вигоні

І біля хати.

В балці старався,

В зеленім яру.

Ледь не влетів

У борсучу нору.

І хоч наука була

Чимала,

Ослику втіхи

Вона не дала.

Аж нагодилася

З лісу сова.

І прорекла вона

Мудрі слова:

– Копита не крила,

І ослик не птах.

Ніхто ще не бачив

Осла в небесах.

Упертість похвальну

Ти виявив. Втім,

Ця істина здавна

Відома усім:

Хоч зблизька дивись,

Хоч дивися здаля,

Найкраща у світі –

Рідна земля.