Яблука війни

Книжка Надійки Гербіш не про сьогодення, але про такі ж драматичні події, як і в нинішньому XXI столітті. Батько Софійки – колишній воїн Української галицької армії. У нього посттравматичний розлад і сім’я із Жовкви емігрувала в Америку. Хоча Перша світова війна начебто завершена, та для батька маленької Софійки, Захара, вона продовжується. Він «нечасто усміхався, його очі весь час неспокійно бігали, інколи він кричав уві сні». А до війни тато мав лагідну і веселу вдачу. Мама казала, що «колись він, справжній, неодмінно повернеться. А поки що з ним було лише його тіло, напружене і невтомне». Мама просила Софійку не дратувати тата і сама безшумно робила якусь роботу, аби тато не кричав і не йшов кудись, а потім не повертавсь під ранок спустошеним, брудним, із запахом алкоголю і тютюну. Інколи тато схилявся на складені на столі руки, плакав і казав, що для українців війна не закінчиться, доки вони не будуть господарями на своїй землі. Софійка часто плакала. «Їй було боляче від татового болю і від маминої стійкості». Попри таку сумну і напружену атмосферу в родині, письменниця все-таки створила на сторінках книжки відчуття домашнього затишку, тепла й очікування змін на краще, які неодмінно прийдуть. Вона показала, що необхідно правильно проживати такі складнощі в сім’ї і дозволити дітям мати дитинство, на яке вони заслуговують. Книжка зворушлива і багатогранна, адже порушує одразу кілька важливих і водночас нелегких тем. Письменниця показує, наскільки світ великий і наскільки різні в ньому люди.