НОК про баскетбол та Анатолія Поливоду, Сергія Коваленка, Олександра Сальникова, Олександра Білостінного, Олександра Волкова : оповідання / текст Г. Палій. - К. : Грані - Т, 2010. - 76 с. : фотоіл. - (Життя видатних дітей). [Для молодшого шкільного віку]
Видавництво «Грані-Т» позиціонує свою «спортивну» серію як перші в українській літературі для дітей художні розповіді про життя спортсменів.
На жаль, тексти Григорія Палія, присвячені дитинству баскетболістів, можна назвати оповіданнями з дуже значною долею умовності. Журналіст за фахом, автор залишається відстороненим «коментатором» подій, про які йдеться. Читач дізнається чимало цікавого про історію баскетболу як виду спорту, про успіхи українських спортсменів і маловідомі сторінки їхнього дитинства. Але йому не вдасться відчути чи тим паче співпереживати жодній миті долі героїв. Відтак, про художність не йдеться.
Це популярний, з чималою долею публіцистичності текст, написаний фахівцем, котрий постійно забуває, що більшість його читачів раніше нічого не знали ні про баскетбол, ні про його героїв.
Автор з любов’ю пише про історію «свого» виду спорту, наситивши невеличкий текст величезною кількістю відомостей. Натомість, самі життєписи видаються силувано «розтягнутими» та написаними за «газетним» кліше: мало прив’язана до змісту розповіді, але «цікава» назва, потім «шапка» – стислий виклад головного посилу, далі – власне оповідь і «висновки». Оскільки в серії й так витримується певна форма подачі матеріалу (розповідь про вид спорту, оповідь з часів дитинства + стисла біографічна довідка про спортсмена), то оця додаткова «уніфікація» лише посилює монотонність тексту на загал.
Водночас, автор не завжди мотивує назви своїх розповідей. Скажімо, оповідь про Анатолія Паливоду названо «Баяніст із Єнакієво», але в тексті навіть слова «баян» немає! Натомість, яскраво проведено образ «прийомної» бабусі Варі, котра завжди розуміла й підтримувала хлопчика в його стремліннях і вчинках. Або, розповідь про Сергія Коваленка названо «Прийти в спорт ніколи не пізно», а в тексті немає жодних дат, і залишається незрозумілим чому власне герой «запізнився».
Те саме стосується «шапок», котрі чомусь майже не перегукуються з «висновками» й містять фрази, які ніяк не пов’язані з подальшим текстом. Як-от, щодо того ж Паливоди: «Тоді Толик зрозумів, що для того, аби чогось досягти, не обов’язково грати в московських командах» (с. 14). Коли взяти до уваги, що реченням вище йшлося про гру збірної СРСР та що ні про які російські команди далі нічого не згадано, речення «зависає» в повітрі.
Часто акцентовану автором деталь просто важко вловити, якщо ти не фахівець із баскетболу. Скажімо, читаючи в «шапці», як важко дійти до вершини тому, хто на старті мав менші можливості, я спершу жодним чином не пов’язала це з особливостями стопи Сергія Коваленка, бо в тексті ніяк не пояснено, чим саме це завадило гравцеві. Зрештою, я й досі не певна, що правильно зрозуміла автора. І так – повсюдно.
Гадаю, Григорій Палій дуже любить баскетбол, і щиро намагався максимально багато інформації втиснути у вузькі рамки оповіді для підлітків. Його книжка містить чимало цікавих і значущих фактів, акцентів і натяків, відчувається щире намагання відшукати щось цікаве чи небуденне в дитячих роках репрезентантів. Але читаєш цей випуск «спортивної» серії «Граней-Т» наче енциклопедію без картинок чи спортивну багатотиражку.
Але ті, хто вже любить спорт, і так читають подібні видання. А всі інші мали б хоч на мить зануритися в нуртуючий, незвіданий і безумовно «затягуючий» вир Великого Спорту. Бо, інакше, навіщо те все писалося?
